|
Стаття 56. Неповний робочий час За угодою між працівником івласником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийняттіна роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Напросьбу вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років абодитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням абоздійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку,власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповнийробочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадкахпровадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповногоробочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових правпрацівників. (Із змінами, внесеними згідноз Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.10.87 р. N 4841-XI;
Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII) НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙКОМЕНТАР
до статті 56 Кодексу законів про працю України 1. Як випливає з даноїстатті, неповний робочий час має меншу, ніж це встановлено нормативними актами,тривалість. Нормальна і скорочена тривалість робочого часу встановлюєтьсянормативними актами, у тому числі локальними. Неповний робочий часвстановлюється за погодженням сторін трудового договору. Навіть тоді, колизаконодавство встановлює обов'язкове застосування неповного робочого часу, вононе визначає жорстко його тривалість, а лише передбачає верхню межу йоготривалості. Так, щодо учнів, які працюють протягом навчального року у вільнийвід навчання час, Кодекс законів про працю (ст. 51) встановив обов'язковезастосування неповного робочого часу тривалістю не більше половини скороченогоробочого часу, встановленого для неповнолітніх відповідного віку. 2. Обов'язковезастосування неповного робочого часу тривалістю не більше чотирьох годин у деньі половини норми робочого часу на місяць встановлено для сумісників-працівниківдержавних підприємств, установ і організацій (п. 2 постанови Кабінету МіністрівУкраїни "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств,установ і організацій"). 3. Неповний робочий часвідрізняється від скороченого робочого часу розміром оплати праці. Завідпрацьований повний нормальний чи скорочений робочий час працівникові припочасовій заробітній платі виплачується повна, встановлена у відповідномупорядку, тарифна ставка (посадовий оклад). При неповному робочому часі, якщовстановлена почасова форма оплати праці, працівникові виплачується відповідначастина тарифної ставки (посадового окладу). Тому на практиці частіше говорятьне про прийняття на роботу на умовах неповного робочого часу, а про прийняттяна "півставки", "чверть ставки", хоча вірніше було бговорити про прийняття на роботу на умовах роботи протягом половини або чвертівстановленої для даної категорії працівників тривалості робочого часу. Мизазначили тут на неповний робочий час тривалістю половина або чвертьвстановленої тривалості робочого часу тільки тому, що така тривалість робочогочасу на практиці зустрічається найчастіше. Немає законодавчих перешкод дляприйняття на роботу з умовою про роботу неповний робочий час будь-якої іншоїтривалості (якщо тільки не порушуються встановлені в окремих випадках верхнімежі). Неповний робочий час може дорівнювати одній, п'яти, шести, десяти чиіншій кількості годин у тиждень. Він може встановлюватися шляхом зменшеннятривалості щоденної роботи, кількості днів роботи протягом тижня або одночасношляхом зменшення і кількості годин роботи протягом дня, і кількості робочихднів впродовж тижня. У зв'язку з викладенимналежить визнати таким, що втратило силу в частині, яка суперечитьзаконодавству України, Положення про порядок і умови застосування праці жінок,які мають дітей і працюють неповний робочий час, затверджене постановоюДержкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС. Названою постановою передбачено, щотривалість робочого часу, як правило, не повинна бути менше 4 годин на день і20 - 24 годин на тиждень. Ст. 56 Кодексу законів про працю України не обмежуєправа сторін трудового договору на визначення тривалості неповного робочогочасу як взагалі, так і щодо жінок, які мають дітей, зокрема. 4. Як виняток іззагального правила частини першої ст. 56 КЗпП, яка передбачає встановленнянеповного робочого часу за погодженням сторін трудового договору, деякимкатегоріям працівників надане суб'єктивне право на встановлення неповногоробочого часу. Це - вагітні жінки, жінки, які мають дитину віком до 14 роківабо дитину-інваліда (в тому числі таку, що перебувають під опікою жінки), атакож жінки, які здійснюють догляд за хворим членом сім'ї відповідно домедичного висновку. Власник зобов'язаний на прохання таких працівниківвстановлювати неповний робочий час (ст. 56 КЗпП). Ст. 1861 КЗпПпоширює цю пільгу на батьків, які виховують дітей без матері (у тому числі і вразі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів(піклувальників). Власник зобов'язаний напрохання працівника, який має право на неповний робочий час, встановити робочийчас тієї тривалості, про яку просить працівник. За бажанням працівника йомуповинен бути встановлений або неповний робочий день, або неповний робочийтиждень, або неповний робочий день при неповному робочому тижні. 5. У свою чергу івласник має право на встановлення неповного робочого часу без згоди працівника.Правда, при цьому повинна додержуватися процедура зміни істотних умов праці, яквона передбачена частиною третьою ст. 32 КЗпП. Слід, однак, нагадати, щозмінювати істотні умови праці власник вправі тільки при наявності змін ворганізації виробництва і праці. Щодо таких випадків як зміни в організаціївиробництва і праці варто кваліфікувати прийняття власником рішення пропереведення всього підприємства, окремих його структурних підрозділів ікатегорій працівників на неповний робочий час, якщо це обумовлено кон'юнктуроюринку або іншими обставинами, які не дозволяють використовувати працюпрацівників протягом повного робочого часу. 6. Неповний робочий часможе (а за наявності у працівника суб'єктивного права на неповний робочий час -повинен) встановлюватися при прийнятті працівника на роботу або згодом (прицьому до трудового договору повинні вноситися зміни шляхом подачі працівником відповідноїзаяви та видання наказу про встановлення неповного робочого часу). Однакпрацівникові, який має суб'єктивне право на неповний робочий час, при прийняттіна роботу буде часом складно реалізувати це право, оскільки йому просто можебути відмовлено в прийнятті на роботу. Оспорювати ж відмову в прийнятті нароботу і взагалі непросто, а в даному випадку - не виключено, що і взагалінеможливо (суд може визнати, що за наявності у власника необхідності вприйнятті на роботу на повний робочий час відмова в прийнятті на названувакантну посаду (робоче місце) на неповний робочий час є обґрунтованою). 7. Неповний робочий часможе встановлюватися на певний період (на певний строк) або без обмеженнястроком. В останньому випадку власник не позбавляється права змінити тривалістьнеповного робочого часу чи замінити його на повний за умови, що напідприємстві, в установі, організації проводяться зміни в організаціївиробництва і праці, і з дотриманням процедури, передбаченої частиною третьоюст. 32 КЗпП. Це стосується і працівників, які мали суб'єктивне право нанеповний робочий день у момент його встановлення, однак втратили це право намомент заміни неповного робочого часу повним. 8. Частиною третьою ст.56 КЗпП закріплюється правило про те, що робота на умовах неповного робочогочасу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав цих працівників,наприклад, скорочення тривалості їх щорічної основної відпустки (зокрема, у п.2 Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днівкерівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних(педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним,науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам прямо передбачено, щоособам, які працюють на умовах неповного робочого дня, надається щорічнаосновна відпустка повної тривалості) або встановлення додаткових підстав длярозірвання трудового договору з цими працівниками, як це передбачено увідповідних актах про сумісництво. Рекомендації про порядок надання працівникамз ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характерпраці передбачають, що такий робочий день не застосовується до працівників,зайнятих на роботі з неповним робочим днем, однак може застосовуватися допрацівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня.
|
