Стаття 13. Зміст колективного договору

Зміст колективного договорувизначається сторонами в межах їх компетенції.

У колективному договорівстановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих,трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

зміни в організаціївиробництва і праці;

забезпечення продуктивноїзайнятості;

нормування і оплати праці,встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудовихвиплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

встановлення гарантій,компенсацій, пільг;

участі трудового колективу уформуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи,організації (якщо це передбачено статутом);

режиму роботи, тривалостіробочого часу і відпочинку;

умов і охорони праці;

забезпеченняжитлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організаціїоздоровлення і відпочинку працівників;

гарантій діяльностіпрофспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;

умов регулювання фондів оплатипраці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплатіпраці;

забезпечення рівних прав таможливостей жінок і чоловіків.

Колективний договір можепередбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії,соціально-побутові пільги.

(Із доповненнями, внесенимизгідно із
 законами України від 23.01.97 р. N 20/97-ВР,
від 15.04.2008 р. N 274-VI)

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 13 Кодексу законівпро працю України

1. Стаття, щокоментується, надає право сторонам колективного договору включати в договіртільки такі умови, виконання яких перебуває в їх компетенції. Це банальнеположення є дуже актуальним для сучасної правової і соціально-економічноїреальності. Невинятковим стало видання міністерствами і відомствами нормативнихактів, що виходять за межі їх компетенції. Очевидно, законодавець побоявсяпоширення подібної практики і спеціально зазначив, що сторони колективногодоговору при його укладенні не мають права виходити за межі своєї компетенції.

2. Частина друга ст.13 КЗпП повторює положення ст. 10 КЗпП, відповідно до якої колективний договіррегулює виробничі, трудові і соціально-економічні відносини. По суті, будь-якіпитання, пов'язані з працею, виробництвом, соціальним становищем працівників ічленів їх сімей, можуть вирішуватися в колективному договорі.

Ст. 13 КЗпП не міститьвичерпного переліку питань, що повинні регулюватися колективними договорами.Однак перелічені в цій статті положення повинні вноситися в колективний договіробов'язково.

3. Частина третя ст.13 КЗпП надає право сторонам колективного договору встановлювати в ньомудодаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії ісоціально-побутові пільги. Тут не говориться про те, додаткові гарантії можутьвстановлюватися тільки для працівників. Отже, не виключається встановлення їх ідля власника.

На відміну від ст.9¹ КЗпП частина третя статті, що коментується, не зазначає на межіправа сторін колективного договору встановлювати в ньому додаткові гарантії, атакож соціально-побутові пільги для працівників. Ясно, однак, що вони можутьвстановлюватися тільки в межах повноважень підприємства і компетенції осіб, яківиступають при укладенні договору від імені власника. Ці повноваження ікомпетенція обмежуються законодавством і статутом підприємства (положенням проіншу юридичну особу).

У практичномувідношенні важлива ще одна відмінність між частиною третьою ст. 13 КЗпП і ст.9¹ КЗпП. Якщо ст. 9¹ допускає можливість встановленнядодаткових трудових і соціально-побутових пільг у тих правовідносинах, у якихпрацівникові протистоїть підприємство, то стаття, що коментується, надає правосторонам колективного договору встановлювати додаткові гарантії і пільги вправовідносинах, у яких працівникові протистоїть не тільки підприємство, а івласник, тобто і у відносинах, переважний зміст яких носить організаційнийхарактер. Внаслідок цього в колективному договорі припустимо встановлюватидодаткову гарантію для працівників у вигляді обов'язку власника не допускатизмін у організації виробництва і праці, що тягнуть звільнення працівників заскороченням штатів, перехід на неповний робочий час. У трудовому договорі, крімконтракту, така гарантія не буде мати правової підстави, оскільки право власниказвільняти працівників, вносити зміни в істотні умови праці випливає зімперативних норм трудового права. Від цього права сам власник не можевідмовитися.

Разом з тим практичноважливо розрізняти відмову власника при укладенні колективного договору відреалізації свого права впроваджувати чи не впроваджувати зміни в організаціївиробництва і праці, що тягнуть виникнення або припинення відповідних праввласника в трудових правовідносинах, від відмови власника від прав, що йомуналежать у трудових правовідносинах. Перший вид відмови є цілком допустимим,другий - ні (оскільки обмежує трудову правоздатність власника). Власник можевзяти на себе обов'язок не здійснювати змін в організації виробництва і праці,що тягнуть скорочення чисельності або штату працівників, але не може відмовитисявід права звільнення працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП. Власник може взяти на себеобов'язок забезпечити проведення профілактичних та лікувальних заходів з метоюпорятунку окремих працівників від алкоголізму, але не може відмовитися від правазвільняти з роботи осіб, що з'являються на роботі в нетверезому стані.