Стаття 8. Регулювання трудових відносин громадян, які працюють за межами своїх держав

Трудові відносини громадянУкраїни, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземнихгромадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України,регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування(наймання) працівника, та міжнародними договорами України.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 8 Кодексу законівпро працю України

1. Стаття, щокоментується, формулює колізійні норми, які дають відповідь на два наступнихпитання: 1) законодавство якої держави (України чи іноземної держави) регулюєпрацю громадян України, які працюють за її межами; 2) законодавство якої держави(України чи іноземної) регулює працю іноземців, які працюють на підприємствах, вустановах і організаціях України. При цьому мова йде про підприємства, установи,організації, які не лише зареєстровані чи утворені іншим способом в Україні, алей діють на її території. За загальним принципом, закріпленим у цій статті, працязазначених категорій працівників регулюється законодавством сторонипрацевлаштування та міжнародними договорами України. Тлумачення норм ст. 8 КЗпПмає здійснюватись з урахуванням положень ст. 52 - 54 Закону "Про міжнароднеприватне право". Ст. 52 згаданого Закону встановлює загальне правило, відповіднодо якого "до трудових відносин застосовується право держави, в якій виконуєтьсяробота, якщо інше не передбачене законом або міжнародним договоромУкраїни".

2. За таких умоввиникає необхідність вирішення питання про вибір норми, яка підлягає переважномузастосуванню (ст. 8 КЗпП, яка підпорядковує трудові відносини праву "держави, вякій здійснене працевлаштування", чи ст. 52 названого Закону, що підпорядковуєтрудові відносини праву "держави, в якій виконується робота"). Послідовнезастосування ст. 4 КЗпП, яка встановлює правило про необхідність відповідностінорм трудового права, які включені до інших законодавчих актів, правилам Кодексузаконів про працю, не визнається необхідним не лише правозастосовчою практикою,а і законодавцем, що, зокрема, проявилось у виданні значної кількості законів,які містять норми трудового права, що суперечать нормам Кодексу законів пропрацю. За таких умов питання про вибір норми, що підлягає переважномузастосуванню, має вирішуватись із урахуванням правил про переважне застосуванняспеціальних і пізніше прийнятих норм. Закон "Про міжнародне приватне право"видано спеціально для встановлення колізійних норм, в тому числі в сферітрудових відносин. Норми згаданого Закону, безумовно, є пізніше прийнятими.Нарешті, норми, що сформульовані в Законі "Про міжнародне приватне право", єбільш чіткими і доступними для правозастосовчих органів. З урахуваннямвикладеного, вони мають визнаватись такими, що підлягають переважномузастосуванню перед нормами ст. 8 КЗпП.

Отже, для виборуправа, що підлягає застосуванню до трудових відносин, про які йдеться укоментованій статті, має використовуватись критерій, що встановлено ст. 52Закону "Про міжнародне приватне право", - місце (держава) виконанняроботи.

Безумовно, критерій,який встановлено ст. 52 згаданого Закону, є найбільш загальним і вирішенняпитання про право, що підлягає застосуванню, має прийматись з урахуванням низкидодаткових критеріїв, які встановлені ст. 53 - 54 цьогоЗакону.

3. По-перше, питанняпро вибір права, що підлягає застосуванню до трудових відносин, вирішуєтьсяміжнародними договорами України (п. 3 ст. 53; ст. 54 Закону "Про міжнароднеприватне право"; ст. 8 КЗпП). Відповідно до ст. 10 Закону "Про зайнятістьнаселення" громадяни України у період тимчасового перебування за кордоном маютьправо займатися трудовою діяльністю, якщо вона не суперечить чинномузаконодавству України та держави перебування. При цьому інтереси громадянУкраїни, які тимчасово працюють за кордоном, захищаються двосторонніми ібагатосторонніми угодами, укладеними Україною з іншими державами. Україною,зокрема, укладено наступні угоди такого роду:

1) Угода між УрядомУкраїни і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захистгромадян України і Росії, які працюють за межами своїх країн (укладена 14 січня1993 р.);

2) Угода між УрядомУкраїни та Урядом Республіки Молдова про трудову діяльність і соціальний захистгромадян України та Республіки Молдова, які працюють за межами своїх держав(укладена 13 грудня 1993 р.);

3) Угода між УрядомУкраїни та Урядом Республіки Польща про взаємне працевлаштування працівників(укладена 16 лютого 1994 р.);

4) Угода країн -учасниць СНД про співробітництво в галузі трудової міграції та соціальногозахисту працівників-мігрантів (укладена 15 квітня 1994 р. і ратифікованаУкраїною 11 липня 1995 р.);

5) Угода між УрядомУкраїни та Урядом Литовської Республіки про взаємне працевлаштування громадян(укладена 28 березня 1995 р.);

6) Угода між УрядомУкраїни та Урядом Латвійської Республіки про трудову діяльність та соціальнийзахист осіб, які постійно проживають в Україні та Латвії і працюють на територіїобох держав (укладена 21 листопада 1995 р.);

7) Угода між УрядомУкраїни та Урядом Республіки Білорусь про трудову діяльність та соціальнийзахист громадян України та Республіки Білорусь, які працюють за межами своїхкраїн (укладена 17 червня 1995 р. і ратифікована Україною 26 квітня 1996р.);

8) Угода між УрядомУкраїни та Урядом Республіки Вірменія про трудову діяльність та соціальнийзахист громадян України і Республіки Вірменія, які працюють за межами своїхкраїн (укладена 17 червня 1995 р. і ратифікована Україною 26 квітня 1996р.);

9) Угода між УрядомУкраїни та Урядом Чеської Республіки про взаємне працевлаштування громадянУкраїни та громадян Чеської Республіки (укладена 21 березня 1996 р. іратифікована Україною 6 грудня 1996 р.);

10) Угода між УрядомУкраїни та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про взаємне працевлаштуваннягромадян та їх соціальний захист (укладена 8 квітня 1996 р. і ратифікованаУкраїною 4 лютого 1998 р.);

11) Угода між УрядомУкраїни та Урядом Словацької Республіки про взаємне працевлаштування громадян(укладена 7 березня 1997 р. і ратифікована Україною 4 лютого 1998р.).

12) Угода між Україноюта Великою Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамагирією проспівпрацю у сфері праці та працевлаштування (укладена 14 жовтня 2003 року іратифікована Україною 15.06.2004 р.).

Крім цього, ЗакономУкраїни від 20 квітня 2000 року ратифікована Угода між Урядом України і УрядомАргентинської Республіки про працевлаштування членів сімей співробітниківдипломатичних представництв та працівників консульських установ, а Законом від18.09.2003 року - Угода (у формі обміну нотами) між Урядом України та УрядомТурецької Республіки про взаємне працевлаштування членів сімей співробітниківзакордонних установ.

4. Окремі положенняпро регулювання трудових відносин містяться і в деяких інших міжнароднихдоговорах України. Серед них - Угода про партнерство і співробітництво міжУкраїною і Європейською Спільнотою, її державами-учасницями. Стаття 24 цієїУгоди встановлює, що, наскільки це дозволено законами, умовами та процедурами,що застосовуються в кожній державі-учасниці, Співтовариство та йогодержави-учасниці будуть прагнути забезпечити, щоб статус українських громадян,на законних підставах працюючих на території держави-члена, не допускав ніякоїдискримінації з підстав громадянства в умовах праці, винагороди за працю абозвільнення з роботи порівняно з їх власними громадянами. У свою чергу,додержуючи законів, умов і процедур, які застосовуються в Україні, Україна будепрагнути забезпечити громадянам держав - членів Спільноти, які працюють назаконних підставах на території України, ставлення, вільне від будь-якоїдискримінації з підстав громадянства в умовах праці, винагороди за працю абозвільнення з роботи порівняно з її власними громадянами.

5. Відповідно докоментованої статті трудові відносини громадян України, які працюють за їїмежами, регулюються законодавством держави працевлаштування та міжнароднимидоговорами України. Громадяни України можуть працювати за її межами: а) або наіноземних підприємствах, в установах, організаціях або в іноземних фізичнихосіб; б) або на українських підприємствах, в установах, організаціях або вукраїнських фізичних осіб. Як правило, в міжнародних договорах сторони регулюютьобидві форми працевлаштування їх громадян за кордоном. Однак у деяких випадкахучасники договору можуть обмежувати сферу його дії. Наприклад, у п. 1 ст. 2Угоди між Урядом України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про взаємнепрацевлаштування громадян та їх соціальний захист передбачено, що ця Угода непоширюється на громадян обох держав, які працюють на їх території, на основіконтрактів про комплексні технологічні поставки і поставки устаткування. В цихвипадках громадяни України працюють у В'єтнамі, але перебувають в трудовихправовідносинах з українськими юридичними особами. Тому їх праця будерегулюватися законодавством України.

6. У тому випадку,коли мова йде про роботу на іноземних підприємствах, в установах, організаціях,а також в іноземних фізичних осіб, цілком природним буде розуміння законодавствадержави працевлаштування як "законодавства держави, на території якоїздійснюється трудова діяльність". Виходячи з цього, можна зробити висновок проте, що праця громадян України, які працюють за її межами на іноземнихроботодавців, за загальним правилом, повинна регулюватися законодавствоміноземної держави, якщо міжнародним договором не встановлено інший порядок. Цейвисновок підтверджується п. 1 ст. 53 Закону "Про міжнародне приватнеправо".

7. Питання про те,законодавство якої держави (України чи іноземної держави) має застосовуватисьдля регулювання праці громадян України, які працюють за її межами на українськихпідприємствах, в установах, організаціях чи у українських фізичних осіб, маєвирішуватись з урахуванням правила п. 2 ст. 53 Закону "Про міжнародне приватнеправо", відповідно до якого законодавство України про працю регулює трудовівідносини громадян України, які працюють за кордоном, якщо вони уклали трудовідоговори з фізичними або юридичними особами України і це не суперечитьзаконодавству держави, на території якої виконуєтьсяробота.

Отже, праця громадянУкраїни, які працюють за її межами на українських підприємствах, в установах,організаціях або на українських фізичних осіб, регулюється законодавствоміноземної держави, на території якої здійснюється робота. Такий("територіальний") принцип дії трудового законодавства досить частозакріплюється і в міжнародних договорах. Наприклад, у ст. 2 Угоди проспівробітництво в галузі трудової міграції та соціального захистутрудівників-мігрантів, укладеної в рамках СНД, визначається, що сторонапрацевлаштування - це держава, "на території якої трудівники-мігранти, якіприбули з іншої держави, здійснюють свою трудову діяльність на умовах трудовогодоговору (контракту)". Оскільки в ст. 6 Угоди визначено, що працівники маютьправа і несуть обов'язки, встановлені трудовим законодавством сторонипрацевлаштування, то в рамках СНД діє принцип, за яким праця громадян державСНД, що працюють на території інших держав СНД, регулюється законодавствомдержави, на території якої відбувається трудова діяльність. Підкреслимо, що мовайде про працівників-громадян держав СНД, які постійно проживають на територіїінших держав СНД, а не знаходяться в короткочаснихвідрядженнях.

8. Такий принципзакріплюється і в двосторонніх договорах між Україною та деякими іншимидержавами - членами СНД. Зокрема, у ст. 6 Угоди між Урядом України і УрядомРосійської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян Україниі Росії, які працюють за межами своїх держав, передбачається, що працівникидержави виїзду, які працюють на території сторони працевлаштування, користуютьсяправами та виконують обов'язки, встановлені трудовим законодавством Сторонипрацевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів,оплати праці, режиму робочого часу і часу відпочинку, охорони та умов працітощо).

При цьому відповіднодо ст. 1 зазначеної Угоди її дія поширюється на працівників та членів їх сімей,які є громадянами або постійно проживають на території однієї із сторін (сторонивиїзду) та здійснюють свою трудову діяльність на умовах найму на території іншоїсторони (сторони працевлаштування). В даному випадку під законодавством сторонипрацевлаштування розуміється законодавство держави, у якій проходить трудовадіяльність працівника.

Такий підхідхарактерний не тільки для договорів з державами СНД. Наприклад, відповідно до п.1 ст. 12 Угоди між Урядом України та Урядом Об'єднаного КоролівстваВеликобританії і Північної Ірландії про повітряне сполучення уповноваженомуавіапідприємству або авіапідприємствам однієї Сторони Договору надається правовідповідно до законів та правил працевлаштування іншої Сторони Договорупризначати і утримувати на її території свій власний адміністративний,технічний, експлуатаційний та інший персонал, необхідний для забезпеченняповітряного сполучення.