Глава VII
ОПЛАТА ПРАЦІ

Стаття 94. Заробітна плата

Заробітна плата - цевинагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник абоуповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної платизалежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостейпрацівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства,установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірногорегулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захистувизначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" таіншими нормативно-правовими актами.

(У редакції Закону Української
 РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;
 Закону України від 10.09.96 р. N 357/96-ВР)

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙКОМЕНТАР
до статті 94 Кодексу законів про працю України

1. Визначення поняттязаробітної плати, що наводиться в частині першій ст. 94 КЗпП і ст. 1 Закону"Про оплату праці", є найважливішим елементом правової основиорганізації заробітної плати. Справа в тому, що в законодавстві, яке тією чиіншою мірою зачіпає оплату праці, заробітна плата та її складові частинирозуміються по-різному. Хоча Кодекс законів про працю і Закон "Про оплатупраці" (ст. 1) однаково визначають поняття заробітної плати, все-таки вбільш конкретних положеннях цих, а також інших законодавчих актів є істотніособливості в тлумаченні поняття заробітної плати.

За таких умов у силуст. 4 КЗпП, яка допускає регулювання трудових і пов'язаних з ними відносинактами законодавства України, прийнятими відповідно до Кодексу законів пропрацю, ст. 94 КЗпП як норма вищої юридичної сили щодо не тільки підзаконнихактів, але й до інших законів, які регулюють трудові відносини, дозволяє забезпечитиєдність у розумінні заробітної плати: визначення заробітної плати в законах іпідзаконних актах про працю повинне відповідати ст. 94 КЗпП, яка підлягаєпереважному застосуванню перед правилами інших нормативних актів. Однакпослідовно провести цю лінію на практиці навряд чи можливо. Суперечності внормативних актах про заробітну плату, насамперед у законах, щодо її поняттянастільки істотні, що правозастосовчі органи воліють триматися ближче до життя,яке, принаймні, у частині, що стосується заробітної плати, не завжди готовевіддати пріоритет нормам Кодексу законів про працю перед нормами інших законів.

2. З точки зору прав таобов'язків сторін трудового договору поняття "заробітна плата" і"оплата праці" є синонімами. Різниця між ними полягає лише в тому, щопоняття заробітної плати акцентує увагу на об'єкті правовідносин міжпрацівником і власником, а категорія оплати праці зазначає на дію власника, якувін повинен здійснити в силу наявності трудових правовідносин (оплатити працю).Виявити ж будь-які особливості прав та обов'язків, умов їх реалізації танаслідків невиконання обов'язків залежно від застосування в тому чи іншомузаконі або іншому нормативно-правовому акті одного з двох названих понятьнеможливо. За часів соціалізму категорії заробітної плати та оплати працідосить чітко розмежовувались. Але зараз підстави для такого розмежуваннязникли.

3. Визначеннязаробітної плати, наведене в частині першій ст. 94 КЗпП і ст. 1 Закону"Про оплату праці", дещо обмежено трактує зміст цієї правової категорії.Воно не охоплює всіх навіть тих виплат, правовий режим яких визначається главоюVII Кодексу законів про працю, що названа "Оплата праці". У цьомузв'язку варто враховувати, що оскільки всі норми Кодексу законів про працюмають однакову юридичну силу, загальна норма ст. 94 КЗпП, у якій даневизначення заробітної плати, може коректуватися спеціальними нормами Кодексузаконів про працю. На практиці нерідко вважається можливим коригувати названевизначення заробітної плати правилами й інших законів.

4. Зазначення в ст. 94КЗпП на те, що заробітна плата є винагородою, яку власник виплачуєпрацівникові, дозволяє віднести до заробітної плати не тільки виплати, щоздійснюється власником у силу обов'язків, які він несе в трудових відносинах,але й у силу прав, що йому належать. Законодавство не забороняє таку правовуорганізацію заробітної плати на підприємстві, яка допускає частину винагородиза працю виплачувати за рішенням власника (законодавство не вимагає, щоб такерішення обов'язково було погоджене з виборним органом первинної профспілковоїорганізації), за таких умов рішення приймається власником на свій розсуд,виходячи із загальної оцінки професійно-ділових якостей працівника ірезультатів його праці чи конкретних його досягнень у праці. Навіть після виданнявласником наказу про виплату такої винагороди він не позбавляється праваскасувати його, оскільки у працівника не виникло суб'єктивне право на такувинагороду на основі юридичного факту, встановленого законодавством, угодою,колективним чи трудовим договором.